Максим Агєєв: «До 80% ІТ-потреб підприємства можна віддати в публічну хмару»

Побудувати інфраструктуру для хмарних обчислень – завдання нескладне. Набагато важливіше створити сервіс зручний і, головне, що приносить реальну вигоду замовникам. Генеральний директор De Novo Максим Агєєв розповідає про підготовлюваний проект і пояснює, на яких клієнтів він буде орієнтований.

Максим, минулого разу ви говорили про підготовку інвестиції в пілотний проект і про наміри за його результатами зробити висновок. Чи є в Україні потреба в «хмарних» сервісах. Вели ви вже якісь переговори з потенційними замовниками?

Максим Агєєв: Так. До цього моменту ми вже провели досить великий обсяг робіт: попередні переговори, складання приблизних кейсів для наших потенційних споживачів. Нам потрібно було визначити межу споживання обчислювальних ресурсів, специфіку споживання. Наприклад, для одних підприємств важлива ємність і швидкість систем зберігання. Для інших важливі обчислювальні ресурси, для третіх – і те й інше, для четвертих – еластичність, можливість прийти і замовити відразу великий обсяг потужностей, а потім швидко піти.

Це був дуже цікавий досвід, ми багато чого зрозуміли і відсікли деякі хибні уявлення. В результаті сформувався якийсь потенційний пул клієнтів, які сказали: якби ми купували сьогодні, то могли б заплатити ось такий обсяг грошей, ось за такі послуги.

Тобто, попит є?

Максим Агєєв: Так, хоча і дуже неструктурований. Ми багато часу витратили на зведення позицій хоча б на рівень глосарію – хто і що має на увазі, коли вимовляє будь-який термін. У ході бесід з’ясувалося, що багато клієнтів досить смутно уявляють собі доступні у них сьогодні ресурси. Вони просто не знають, скільки у них обчислювальних ресурсів. Ми питаємо, скільки гігагерц вам потрібно? А вони: не знаємо. От у нас є 20 стійок і 40 серверів. Це вони знають, це можна підрахувати, і в бухгалтерській відомості зазначено, що воно куплено. Але що там усередині – вони не знають. Деякі починали розбиратися, але більшість цією інформацією не володіють.

Для нас, як для провайдера, це – проблема. Не маючи можливості порівняти нашу послугу з використанням своїх потужностей, клієнт не може усвідомити її цінність. Ми говоримо: оренда нашого віртуального сервера буде вам обходитися значно дешевше, ніж той, який ви купуєте: ваш через 4 роки помре і морально застаріє. Нам ви за 4 роки заплатите менше, ніж один раз при купівлі сервера. Але порівняти такі речі непросто – це одна з перешкод, що вимагає серйозного стартового лікнепу.

Ще однією проблемою стало, те, що потреби у замовників можуть бути різні?

Максим Агєєв: Так, вони дуже різнорідні, це різноманітність запитів і стало однією з причин, по якій ми затягнули з проектуванням. Ми могли б дуже легко і швидко спроектувати систему під одну потребу, але тоді зникає сама логіка «хмари». Воно має задовольняти найрізноманітніші потреби, оперуючи одним і тим же набором фізичних інструментів.

У чому виражається різниця потреб?

Максим Агєєв: Все залежить від того, хто замовник. Наприклад, є дуже цікава категорія – розробники ПЗ. В Україну маса офшорних програмістських компаній різного масштабу. У великих компаній все більш-менш стабілізована, але у маленьких не завжди є гроші на закупівлю обладнання. А їм потрібно на певному етапі тестувати збірку, саме в цей момент проявляються максимальні вимоги до стійкості обчислювальної платформи. Якщо платформа «падає» – зникають результати праці. До того ж у них дуже висока варіативність по операційних середовищах – продукти потрібно тестувати під різними системами. Виникає необхідність створення логічних клонів. Такі ресурси вони можуть брати на два тижні і йти. Тобто, коротко, високозагружено, з вимогами до варіативності тощо.

Друга частина клієнтів, наприклад, може хотіти зберігати дані, але мати до них дуже високу швидкість доступу. Це абсолютно інше завдання – storage as the service. І тут виникає вимога до прописування ієрархії збережених даних, поділ їх на часто і рідко використовуються. Там не важлива швидкість дисків, але важлива швидкість доступу по каналах зв’язку. Обсяги даних можуть обчислюватися сотнями терабайт. Такими клієнтами можуть бути, наприклад медійні групи, видавничі доми (не тільки українські, але й закордонні), великі архітектурні та дизайнерські бюро.

Є й третя, дуже масова група. Це компанія з якоюсь великою інфраструктурою і купою користувачів. Ці користувачі споживають обчислювальні потужності для маси бекофісних завдань. Ось на прикладі банків ми побачили: зазвичай половина фізичних серверів не має ніякого відношення ні до персональних даних, ні до спеціалізованих банківських програм. Зайняті вони чим завгодно – від банальної пошти до зберігання інформації. Тільки уявіть: різні сервісні системи, мало що мають відношення до основної виробничої діяльності, поглинають 50% фізичних ресурсів!

Тобто, банки теж можуть споживати вашу «хмару»?

Максим Агєєв: Звичайно, можуть. Коли мова заходить про віртуалізацію процесів в банках, всі відразу ж починають говорити: що ви, ніякої віртуалізації, у нас захист персональних даних, вимоги Нацбанку. А насправді в плані бекофісних процесів банк нічим не відрізняється від будь-якого іншого підприємства. І ці процеси можна виносити. Це величезний ресурс для розвитку, адже в деяких банках під бекофіс може бути задіяний з десяток стійок, а це мільйони доларів капітальних інвестицій. Скільки таких споживачів у країні, я не беруся точно сказати, але мені здається, що рахунок тільки великих і середніх йде на сотні. Потенціал ринку величезний, але є інерція.

Ті компанії, з якими ви вже вели переговори, теж мають різні потреби?

Максим Агєєв: Так, ми спочатку інтуїтивно, а потім усвідомлено почали шукати респондентів з різних верств. Говорили з великими розробниками ПЗ, представниками роздрібних мереж, де величезний документообіг і обсяг збережених даних, з банками, які є нашою цільовою фокусної групою, з медійниками. Не говорили з державою, хоча я вважаю, що держава могла б бути споживачем номер один. Обсяг даних, що зберігається державними відомствами, не піддається обчисленню – там рахунок йде на десятки петабайт.

Чи відрізняється ефект від переходу на «хмарні» обчислення в залежності від роду діяльності?

Максим Агєєв: В загальному підсумку «хмарі» все одно, які операції там відбуваються, з якими даними йде робота. Важливо те, що для забезпечення діяльності великої компанії потрібно вкласти мільйон доларів. Невелика за розміром компанія De Novo вклала майже мільйон в обчислювальні ресурси, а у нас менше 100 чоловік працює. Скільки тоді вкладе компанія, в якій працює 5 тис. чоловік?

Ми стверджуємо, що цих величезних вкладень можна уникнути. Безумовно, виключивши окремі випадки, наприклад, з даними високої конфіденційності, державної таємниці, з якимись додатками, які не можуть бути винесені – це завжди було, є і буде. Але я впевнений, що такі випадки займають 20% всіх ресурсів. А 80% може бути винесено і розміщено на сторонніх майданчиках. Вивільнені гроші можна витратити на колосальну кількість інших сервісів. Адже, в кінцевому рахунку, всі служби працюють для створення сервісів. Решта ж – картриджі, процесори, вінчестери, пам’ять, кабелі – все це сміття, і нікого, крім IT-служби не цікавить. Споживач використовує тільки те, що бачить на екрані, той сервіс, за допомогою якого він працює.

За матеріалами de-novo.biz

Прокоментувати

Недавні записи

Архів